Розділ 13 "Зелена кров". Сторінка 185

Важкі двері покоїв зачинилися самі собою, коли королева-мати неквапливими, проте важкими кроками увійшла всередину. Повітря в кімнаті миттю стало крижаним, а затишна атмосфера розмови зникла безсліду. Лілія Вудкос окинула дівчат поглядом повної зверхності, зупинившись на стільці біля ліжка. Вона не чекала запрошення — плавно опустилася на сидіння, склавши руки на колінах, а на її блідому обличчі застигла неприродна, отруйна усмішка.

— Доброго ранку, дівчатка, — пролунав її низький голос, в якому не було й краплі тепла. — Яка чудова атмосфера. Зелений шовк, таємниці, шепотіння... Мідний Камінь давно не бачив стільки турботи про майбутнє.

Лілія повільно перевела погляд зі згортка тканини на Альбу, і в її очах блиснув небезпечний холод.

— Особливо вітаю тебе, моя дорога Альбо, — з отруйною солодкою гіркотою промовила вона, нахилившись трохи вперед. — Новина про твоє цікаве положення розлітається замком швидше, ніж літній вітер. Що ж, мушу визнати, це цікавий сюрприз. Лише сподіваюся всім серцем, що це дитя вдасться вродами та характером у свого законного батька, мого сина Ашаіра. Бо, знаєш... зважаючи на те, скільки часу ти проводиш у садах та залах наодинці з іншими чоловіками — то з лордами, то з чужинцями, — королівському двору доведеться ретельно стежити, чиє саме кров'яне коріння проросте в цій колисці.

Сльози миттєво затуманили сірі очі Альби, застигаючи на вії пекучою образою. Її дитяче єство і гордість молодої королеви бунтували проти цієї отруйної брехні й приниження. Не витримавши, Альба різко піднялася на ліжку і замахнулася, маючи намір з усієї сили вдарити королеву-матір по обличчю.

Але Лілія рухалася з неймовірною, хижою швидкістю. Її пальці залізною хваткою перехопили зап'ястя Альби в повітрі, зупинивши удар за міліметр від її щоки, а іншою рукою Лілія з розмаху ляснула дівчину по губам. Від різкого удару голова Альби відкинулася вбік, а на губах з'явився ледь помітний смак крові.

Лілія повільно нахилилася до неї, і її погляд пропікав наскрізь, випромінюючи чисту, крижану жорстокість.

— Ще один подібний рух, дитино, — прошипіла королева-мати тихо, але так отруйно, що кров у жилах застигала, — і народжувати ти будеш уже без однієї руки. Запам'ятай своє місце.

Не чекаючи відповіді, Лілія різко випростувалася, розгладила сукню і царственною походкою покинула покої, грюкнувши важкими дверима. Слідом за нею, боячись підняти погляд і низько опустивши голову, швидко вийшла Сапхіра, залишаючи Альбу наодинці з її болем, сльозами та понівеченою гідністю.