Розділ 13 "Зелена кров". Сторінка 184

Сапхіра загадково усміхнулася, обережно розгортаючи великий пакунок із цупкого паперу, який принесла із собою.

— Я зайшла не просто так, — радісно промовила вона, розпускаючи шовкову стрічку. — Дивись, яку дивовижну тканину мені вдалося роздобути у заїжджих купців. Я купила її спеціально на честь народження майбутньої дитини. Тільки поглянь на цей перелив!

Альба з цікавістю нахилилася ближче. Перед ними на ліжку розкинувся розкішний відріз тканини глибокого, насиченого темно-зеленого кольору, по якому витонченими, складними хвилями розбігалися багаті пурпурні візерунки, що яскраво спалахували у променях ранкового світла. Королева на мить замислилася, уявивши, як важко буде вбратися у такі розкішні шати під час самого процесу, і скептично хитнула головою.

— Знаєш, Сапхіро, мені здається, що в ту саму мить я швидше народжу в звичайній нічній сорочці, аніж наважуся затягнути себе в якусь складну сукню з таким корсетом, — з усмішкою відповіла Альба, злегка торкаючись прохолодного шовку.

Сапхіра дзвінко й щиро засміялася, прикриваючи рукою рот від несподіванки, і легенько штовхнула подругу плечем.

— Та ти що, дурненька! — сміючись, пояснила вона. — Я ж не пропоную тобі народжувати в цьому! Це спеціально на сукню, яку ти одягнеш уже після пологів, коли приймеш перших гостей і покажеш усьому двору нашого маленького спадкоємця чи спадкоємицю. Ти муситимеш виглядати як справжня королева, навіть якщо тобі захочеться просто спати.

Обличчя Альби на мить змінилося, а в сірих очах промайнула тінь тривоги та здивування. Вона різко забрала руку від тканини й пильно подивилася на Сапхіру.

— Звідки... звідки ти знаєш про вагітність, Сапхіро? — тихо і напружено запитала королева, відчуваючи, як у грудях знову стискається серце. — Ми ж із Елеонор говорили про це вчора ввечері абсолютно наодинці.

Сапхіра м'яко усміхнулася, трохи схиливши голову набік, і безтурботно погладила темно-зелений шовк.

— Не лякайся так, Альбо, — заспокійливо відповіла вона. — Елеонор розповіла мені сьогодні зранку. Вона знає, що мені можна довіряти, і вважала, що тобі знадобиться хоч хтось іще біля тебе, хто розділить цю радість і допоможе тримати язика за зубами. Я ж бо теж хочу захистити тебе.

Альба полегшено, але все ще з пересторогою видихнула, згадавши відданість Елеонор.

— А... — почала було королева, збираючись запитати головне. — А королева-мати... вона ще не знає?

Сапхіра різко замовкла, її усмішка згасла в одну мить, а очі боязко розширилися, дивлячись кудись за спину Альби. Вона навіть не встигла відповісти.

Важкі двері покоїв раптово розчинилися без жодного стуку. На порозі, огорнута холодною аурою влади та зневаги, стояла Лілія Вудкос. Її важкий погляд одразу впав на розгорнуту зелену тканину на ліжку, а потім повільно перемістився на зблідле обличчя молодої королеви.