Розділ 13 "Зелена кров". Сторінка 169

Ворота Мідного Каменя з гуркотом відчинилися, пропускаючи всередину лорда Гербера — засновника свого роду, чия постать видавалася монументальною навіть у величезній тронній залі. Це був кремезний чоловік, у кожній рисі якого відчувалася загартована роками міць; на вигляд йому було близько п'ятдесяти, хоча впевненість рухів свідчила про значно більший життєвий досвід. Його густе чорне волосся вже почало втрачати свій насичений колір, подекуди прорізане благородною сріблястою сивиною, що лише додавало йому статечності. Одягнений у суворий сірий наряд, він здавався продовженням самих кам'яних стін замку, а холодні сірі очі, в яких відбивалося світло смолоскипів, уважно вивчали короля, немов зважуючи на терезах долю всього королівства.

За спиною лорда, наче тінь, йшла його дружина — Джоана Парен. Вона рухалася граційно, з тією особливою витонченістю, що притаманна лише жінкам, які знають справжню вагу свого слова у політичних іграх. Лорд Гербер впевнено підійшов до підніжжя трону, зупинившись перед Ашаіром Сефтті. Його голос, низький та хрипкий, наче перекочування каміння в гірській річці, розітнув тишу зали:

— Ваша Величносте, я прибув, як і обіцяв, щоб підтвердити вірність мого дому, — промовив він, схиливши голову в поклоні, в якому було рівно стільки поваги, скільки вимагав протокол, але ані краплею більше.

Тронна зала затамувала подих. Баста Сефтті, стоячи поруч із королем, ледь помітно напружився, спостерігаючи за реакцією Ашаіра, тоді як королева-мати Лілія завмерла, ледь чутно закривши своє чорне віяло. У повітрі відчувався запах майбутньої присяги та напруги, що висіла над Мідним Каменем невидимим мечем.