Розділ 13 "Зелена кров". Сторінка 168

Повітря королівського саду зустріло їх прохолодою і солодким ароматом стиглих фруктів. На доглянутих алеях та біля фонтанів гуляли придворні дами в яскравих сукнях та дрібні шляхтичі, які величними кивками вітали королеву. Проте Альба не збиралася занурюватися в нудні розмови з ними — їй хотілося хоч на мить відчути себе простою дівчиною, а не заручницею власного титулу.

Вона міцніше стисла руку Елеонор, і вони непомітно для інших згорнули на тиху, порослу м'якою травою стежку вглиб саду. Там, біля розлогої старої яблуні, чиї гілки гнулися під вагою червоних плодів, стояла велика кам'яна брила, що слугувала зручною лавою.

Подруги сіли на прохолодний камінь, ховаючись від цікавих очей за густою зеленню. На землі валялося кілька зрілих яблук, що впали самі. Елеонор підняла одне, лукаво зиркнула на королеву і з хрускотом надкусила його, а за хвилину вони вже обидві на повний голос сміялися з якоїсь безглуздої плітки придворного двору, забувши і про напружену тронну залу, і про холодного чоловіка, і про важку тінь королеви-матері.

У тронній залі стало тихіше, коли важкі дубові двері знову відчинилися. Впевненою, хоч і важкою ходою в залу увійшов Баста Сефтті — десниця короля та брат покійного монарха. Він був одягнений у суворий зелений наряд, що підкреслював його приналежність до роду Сефтті, а його голову, яку він ретельно приховував від сторонніх очей, вінчав високий капелюх із темними полями.

Кожен крок давався йому нелегко: Баста спирався на різьблену палицю, наслідок старого поранення, отриманого на тому самому пам'ятному турнірі рівно рік тому, де він мужньо відстоював честь своєї родини. Чоловік зупинився біля підніжжя трону і вклонився Ашаіру, виказуючи повагу, притаманну лише найближчим радникам.

Наблизившись до самого вуха короля, Баста прошепотів слова, від яких у залі, здавалося, стало ще холодніше:

— Ваша Величносте, приготуйтеся. За мить сюди прибудуть лорди, щоб скласти свою присягу короні. Нам слід бути готовими до всього — від вірності до зради, — додав він, кинувши короткий, проникливий погляд у бік королеви-матері Лілії, яка все ще не зводила очей зі свого чорного віяла.