Розділ 11 "Синій на жовтому". Сторінка 154

Коли вечірні тіні огорнули високі вежі Мідного Каменю, у королівських покоях панувала тиша. Елеонор допомагала Альбі позбутися втоми цього важкого дня: тепла вода у великій мідній купелі з ароматичними оліями допомогла зняти напругу, хоча в очах новоспеченої королеви й надалі горів внутрішній вогонь. Після купання Альба переодяглася в м’яку нічну сорочку, вмостилася на великому ліжку й занурилася в сон. Елеонор лагідно побажала їй спокійної ночі й тихо вийшла за двері.

Але спокою не було. Альбі снився дивний, моторошний і водночас величний сон.

Перед її внутрішнім поглядом постала дівчина неземної краси, яка лежала на розкішному ложі, бліда й знесилена після народження дитини. У ту ж мить хтось невідомий підняв крихітне немовля високо вгору — прямо над бурхливим, чорним від шторму морем. Небо над ними розсікла величезна віверна з темною лускою. Звір зробив коло, випустив із пащі клубок диму і, схилившись, обережно одяг на голову новонародженого важку корону. У ту ж секунду з корони тонкою цівкою потекла яскрава, гаряча кров, капаючи просто у хвилі океану, які перетворилися на кригу.

Альба різко схопилася за серце, важко дихаючи й розплющивши очі. У кімнаті вже панував сіруватий передсвітанковий сутінок — настав новий день, день турніру.

Вона швидко встала з ліжка, відчуваючи залишки тривожного сну, і пройшла до мармурового умивальника, щоб холодною водою змити видіння з пам'яті. Щойно вона витерла обличчя рушником, двері безшумно відчинилися, і до покоїв увійшла Елеонор. У руках вона тримала нову, вражаючу сукню, готову для першого великого випробування при дворі.