Розділ 11 "Синій на жовтому". Сторінка 148

Елеонор на мить замислено спостерігала за тим, як королева внизу роздає накази, а потім перевела погляд на подругу. Вона ледь помітно усміхнулася і сказала трохи офіційним, але повним підтримки тоном:

— Що ж, леді Сеулл, схоже, готується справжнє видовище. Нам дійсно варто продумати все до дрібниць, якщо ми хочемо вистояти проти цього південного цирку.

Альба раптово припинила свердлити поглядом двір, обернулася до подруги й лукаво підняла брову. На її губах з'явилася легка, майже грайлива посмішка, яка геть не пасувала до її зазвичай холодної вдачі.

— «Леді Сеулл»? — тихо перепитала вона, а потім розважливо додала: — Знаєш, Елеонор, формально ти могла б уже казати й «королева».

Коли Елеонор здивовано кліпнула очима від таких слів, Альба не витримала і дзвінко, щиро розсміялася — рідкісний сміх, який на мить розвіяв усю темну напругу замку. Вона махнула рукою і додала м'якше:

— Та ну тебе, кинь це. Називай мене просто по імені, як і завжди. Ти ж знаєш, усі ці титули для мене нічого не варті.

Елеонор у відповідь тепло й полегшено всміхнулася, відчуваючи, що попри весь цей королівський жах і примусовий шлюб, справжня Альба все ще тут, незламна і вірна собі. Вона коротко махнула рукою на прощання і вийшла з покоїв, залишаючи подругу наодинці з власними думками.

Коли важкі двері за Елеонор зачинилися, Альба підійшла до важкого мармурового туалетного столика. Поглянувши на своє відображення у великому бронзовому дзеркалі, вона взяла до рук витончений гребінь із кістки і вирішила спокійно розчесати довге пасмо за пасмом, готуючись до бурі, що невпинно наближалася.