Розділ 11 "Синій на жовтому". Сторінка 147

Елеонор зробила невеликий ковток чаю, поставила чашку на стіл і зосереджено подивилася на подругу.

— До речі, Альбо, май на увазі, — серйозно промовила вона, схрестивши руки на грудях. — Придворні пліткарі вже шепочуться: рівно через день тут почнеться великий королівський турнір. Усі ці південні лорди й лицарі збираються показати свою силу перед новим монархом.

Альба підняла голову, і в її крижано-сірих очах спалахнув небезпечний, хижий вогник. Вона різко піднялася з крісла.

— Якщо вони думають влаштувати свято своєї величі за наш рахунок, ми маємо підготуватися до цього так само ретельно, — холодно сказала Альба. — Ніхто з них не дивитиметься на нас як на здобич.

Вони підійшли до високого панорамного вікна і роззирнулися навколо. Величезне внутрішнє подвір'я замку вже кипіло роботою: там зводили високі дерев'яні трибуни для знаті, споруджували бар’єри для кінних сутичок та натягували важкі тенти.

У цей самий момент просто внизу, на фоні галасливих робітників, стояла королева Лілія. Вона владно жестикулювала, роздаючи чіткі накази розпорядникам і слугам розвішувати яскраво-жовті стяги дому Вудкос та зелені прапори Сефтті, які закривали собою сірий камінь стін. Поруч із нею крутилася Аннета, старанно допомагаючи королеві й пильно стежачи за кожним рухом робітників, намагаючись зробити все ідеально, аби заслужити прихильність володарки.

Альба спостерігала за ними з вікна, ледь помітно стиснувши пальці в кулаки, чітко усвідомлюючи, що цей турнір стане ідеальною ареною для справжньої розплати.