Альба взяла гарячу чашку в руки, але не пила. Вона дивилася на темну поверхню чаю, а в її крижано-сірих очах відбивалася така жорстока буря, що Елеонор одразу зрозуміла все без зайвих слів.
— Вона пройшла саме так, як і мала пройти з ворогом, — тихо, але з виразною огидою вимовила Альба, поставивши чашку на стіл. — Жодного тепла, жодної пощади. Я дозволила йому виконати свій обов'язок лише для того, щоб закріпити свій статус, але для мене це була не шлюбна ніч, а черговий бій, у якому я не збираюся програвати.
Елеонор із розумінням і гордістю кивнула, підійшовши ближче та обійнявши подругу за плечі.
— Ти все зробила правильно, Альбо, — прошепотіла вона. — Вони думають, що зламали тебе короною, але не розуміють, що пустили в серце замку справжню зиму.
Поки дівчата сиділи в тиші своїх покоїв, плануючи кожен наступний крок проти роду Вудкосів, за кілька десятків миль від столиці загін Макто вже виїхав із села, несучи з собою нові сили, куплені обладунки та — у серці самого ватажка — образ молодої доньки ремісника Глінди, який не давав йому спокою. Шлях до Мідного Каменю наближався до своєї найгарячішої фази.