Перші промені ранкового сонця залили затишне селянське подвір'я. Поки загін збирався в дорогу, Джо разом із Макто вирішили зайти до простої кузні місцевого майстра. На їхнє велике здивування, серед старих запасів коваль знайшов міцні шкіряні обладунки та металеві пластини якраз їхнього розміру. Примірка минула швидко, і тепер Джо, задоволений вдалою покупкою, ляскав себе по новеньких наплічниках, відчуваючи себе значно впевненіше перед фінальним ривком до столиці.
Тим часом у розкішному, але вже чужому для Альби крилі Мідного Каменю ранок настал зовсім інакше.
Альба прокинулася на світанку, коли Ашаір ще міцно спав після виснажливого весільного бенкету. Вона обережно звільнилася від його обіймів. На її обличчі не було й сліду ніжності — лише глибока огида й холодне усвідомлення того, що сталося. Не дивлячись на сплячого чоловіка, Альба швидко й огидливо одяглася, накинувши на плечі повсякденну сукню, і безшумно вислизнула з королівських покоїв.
Вона швидким кроком дісталася власних кімнат, де на неї вже чекала Елеонор. Вірна подруга не спала всю ніч і, побачивши втомлене, але сповнене крижаної люті обличчя Альби, одразу ж поставила на маленький столик заварений гарячий трав'яний чай.
— Ну що, леді Альбо? — обережно, але з нетерпінням запитала Елеонор, підсуваючи їй гарячу чашку. — Як пройшла твоя шлюбна ніч із королем?