Розділ 11 "Синій на жовтому". Сторінка 143

Гучні оплески та дзенькіт кубків повільно стихли, поступаючись місцем ніжним і водночас урочистим звукам лютень та скрипок. Король Ашаір упевнено піднявся з трону, зробив кілька кроків до своєї молодої дружини та, галантно простягнув їй руку, запрошуючи всіх присутніх до танку.

Зала вмить заповнилася парами: аристократи, лорди та леді розійшлися по мармуровій підлозі, утворюючи витончений хоровод. Ашаір кружляв у танці з Альбою; її синя сукня та прозорі рукава із зоряними сузір'ями переливалися під світлом сотень свічок, а жовта фата плавно майнула в повітрі. Вона трималася з холодною, царственою грацією, не даючи новоспеченому чоловікові відчути над собою жодної переваги. Поруч у вальсі кружляла Елеонор, привертаючи захоплені погляди, а інші гості насолоджувалися розкішним святом.

Коли бенкет нарешті підійшов до кінця і останні гості розійшлися по гостьових крилах замку, настав час шлюбної ночі.

Ашаір і Альба увійшли до темних, розкішно прибраних королівських покоїв важкі двері зачинилися, відрізавши їх від решти світу. У прохолодному напівсвітлі кімнати Альба зупинилася біля високого вікна. Не сказавши ані слова, вона повільно, рух за рухом, скинула з себе розкішну сукню та важкі прикраси, залишившись лише в тонкій, майже невагомій білій нічній сорочці. Вона різко обернулася обличчям до Ашаіра, її крижано-сірі очі пронизували його наскрізь, демонструючи, що навіть у цю інтимну мить вона залишається незламною правителькою власної долі.

Тим часом за десятки миль на північ від столиці нічна темрява та виснажлива дорога остаточно вимотали загін. Макто та його вірні друзі під ранок дісталися невеликого затишного села, що загубилося серед пагорбів. Їм необхідний був терміновий перепочинок — і для людей, і для збитих до крові коней.

Вони зупинилися біля міцної садиби місцевого ремісника. Коли Макто ступив на подвір'я, з майстерні вийшла молода дівчина з яскравими, живими очима та волоссям, присипаним тирсою — це була Глінда, донька коваля. На мікросекунду час для Макто ніби зупинився. Серед усю цю втому, бруд і напругу довгої дороги його серце вперше за весь час пропустило удар, і суворий північний воїн відчув, як усередині спалахує зовсім інше, незнайоме досі почуття.