Розділ 11 "Синій на жовтому". Сторінка 142

Музика на мить стихла, коли відвідувачі бенкету заповнили головну залу гучним гулом розмов. У цей момент зі свого місця легко і граціозно піднялася Елеонор. У своїй вишуканій блакитній сукні та з акуратною косою навколо голови вона виглядала втіленням витонченості. Вона підняла золотий келих, привертаючи до себе загальну увагу, а на її губах грала чарівна, але трохи лукава усмішка.

— За нашу величну королеву і за нову володарку цього дому! — дзвінко та впевнено виголосила Елеонор, дивлячись прямо на Лілію, яка змушена була стримано кивнути у відповідь.

Зала вибухнула оплесками, підтримуючи тост, а дехто з лордів навіть вигукнув схвальні слова на честь зухвалої подруги нареченої. Елеонор із витонченим поклоном сіла назад на своє місце, задоволена ефектом.

Не встигли стихнути останнії оплески, як з місця піднявся старий десниця — суворий і непохитний Баста Сефтті. Його авторитет у залі був настільки високим, що музиканти самі замовкли, а гості затамували подих. Баста спирався однією рукою на масивний стіл, а в іншій впевнено тримав срібний кубок із вином. Його сиве волосся та глибокі зморшки свідчили про десятиліття, проведені урядом і війнами, але погляд був надзвичайно теплим, коли він подивився на молоде подружжя.

— За мого юного короля-племінника Ашаіра та за мою неймовірну, незламну племінницю-онуку Альбу, — промовив він глибоким, гучним голосом, що рознісся по кожному куточку зали. — Нехай ваше спільне правління стане міцним, як північна крига, і яскравим, як полум’я цього замку. За ваше щастя та єднання крові!

Зала просто захлинулася у захваті. Аристократи піднялися на ноги, зсуваючи келихи з таким гуркотом, що здавалося, ніби самі стіни Мідного Каменю здригаються від їхніх вигуків. Навіть королева Лілія вимушена була підтримати тост, хоча в її очах мерехтіла холодна тінь тривоги, адже вплив Басти Сефтті та незламність Альби з кожною хвилиною ставали все відчутнішими.