Розділ 11 "Синій на жовтому". Сторінка 141

— Двісті миль... — тихо промовив Девід, під'їжджаючи ближче до Макто і переводячи погляд туди, де за сірою пеленою хмар ховався південний обрій. — Якщо коні не здадуться раніше від цієї проклятої брудної дороги, ми будемо там якраз вчасно. Або ж запізнимося на весільну вечірку твоєї сестри.

Макто важко зітхнув, стиснувши поводи з такою силою, що на шкіряних ременях затріщали застібки. Він знав, які ставки стоять на кону. Кожна година зволікання означала, що Альба глибше поринає в пастку Вудкосів, стаючи заручницею чужого трону.

— Вони не сміють зламати її, — твердо відповів Макто, кинувши суворий погляд на решту загону, що чекав на команду. — Навіть якщо нам доведеться стерти ці ворота в порох або пройти весь шлях пішки через усю країну — ми дістанемося туди. Рушаємо!

Загін знову рушив уперед, розбиваючи ковзкий бруд копитами і залишаючи позаду холодні ліси, неухильно наближаючись до стін Мідного Каменю, де бенкет уже набирав обертів.

У розкішній банкетній залі замку музика грала на повну силу. Світло тисяч свічок відбивалося у золотих келихах, а аристократи тостували за здоров'я нового короля та його молодої дружини. Альба сиділа за високим головним столом поруч з Ашаіром, спостерігаючи за цим ярмарком марнославства.

Королева Лілія спостерігала за нею з протилежного кінця столу, намагаючись знайти хоч найменшу тріщину в цій масці спокою. Але Альба лише злегка торкнулася губами келиха з вином, думаючи про те, що справжній шторм для цього замку ще навіть не починався.