Розділ 11 "Синій на жовтому". Сторінка 138

Раптом гул розмов у залі стих, заглушений глибоким, гучним звуком. У козячий ріг просурмили тричі, сповіщаючи про головну подію дня.

У великих дверях з’явився десниця юного короля — старий, кремезний чоловік із суворим обличчям, одягнений у бездоганний зелений костюм із золотим шиттям. Це був Баста Сефтті. Його важка хода доповняла кроки, а рукою він міцно, але шанобливо вів за руку Альбу з дому Сеулл.

Коли вона переступила поріг, подих перехопило не лише у придворних, а й у самого Ашаіра.

Альба виглядала як саме втілення північної ночі й дикої казки. На ній була приголомшлива синя сукня, що глибоко й сміливо відкривала плечі та ледь привідкривала витончений бюст, випромінюючи неймовірну, зухвалу впевненість. Тонку талію підкреслював витончений срібний пояс, що сяяв під спалахами смолоскипів. Особливу магію створювали прозорі, невагомі рукава, схожі на тендітну павутину, густо вишиті срібною ниткою так, що на них чітко читалося справжнє зоряне небо з реальними сузір'ями.

Але найяскравішим і водночас найзухвішим елементом її образу була весільна фата. Вона була яскраво-жовтого кольору — кольору дому Вудкос, який Лілія так гордо намагалася нав’язати всім навколо. Проте на цій жовтій тканині майстерно вишили розкішні жолуді та важке дубове листя, на які густо падали вишиті білосніжні кристали снігу, мов закликаючи холод Півночі знищити чуже тепло.

Королева Лілія ледь не стиснула зуби до скрипу, дивлячись на цей виклик, а Баста Сефтті лиш трохи кутиками губ ледь помітно посміхнувся, доводячи наречену до самого трону.