Розділ 10 "Північна Діва". Сторінка 135

Тим часом у парадній галереї замку панував зовсім інший настрій. Торговці з далеких земель розгорнули перед принцем Ашаіром свої найдорожчі рулони, намагаючись догодити майбутньому володарю. Ашаір, роздивляючись блискучі відрізи, розгублено перебирав тканини, адже вибір був величезним.

На щастя, до нього приєдналася королева Лілія. Будучи справжньою цінителькою розкоші та моди, вона одразу взяла справу у свої руки. Її погляд зупинився на найбагатших палітрах. Разом вони обрали глибокі пурпурні та насичено-зелені кольори, що здавна належали славетному дому Сефтті — символ королівської величі й багатства.

Проте Лілія була б не собою, якби зупинилася на цьому. Хитка посмішка торкнулася її губ, коли вона наказала додати до вбрання сильні, яскраво-жовті акценти — кольори самого дому Вудкос.

— Нехай усі бачать, чий рід тримає це королівство в своїх руках, — холодно зауважила королева, проводжаючи поглядом роботу майстрів.

А в затишних покоях Альби панувала зовсім інша атмосфера — сповнена тепла, спогадів і щирості.

Ароматний трав'яний чай, який так швидко заварила Елеонор, розливався по кімнаті, зігріваючи зсередини. Старенька Ріда Айлет сиділа в зручному кріслі, насолоджуючись гарячим напоєм і слухаючи тихі розмови дівчат. Зелені смарагди бабусиних сережок лежали на столі, ніби мовчазне благословення з минулого.

Час за чаєм пролетів непомітно. Коли чашки спорожніли, Ріда Айлет лагідно посміхнулася дівчатам, спираючись на свій різьблений ціпок.

— Дякую вам за гостинність і цей чудовий чай, діти мої, — тихо сказала стара жінка, підводячись із місця. — Мені час іти, але пам'ятайте: справжню силу дає не корона на голові, а те, що б'ється у вас у грудях.

Альба й Елеонор провели її до дверей. Попрощавшись, Ріда Айлет безшумно рушила своїм шляхом по коридорах замку, а дівчата повернулися до кімнати, відчуваючи, як із кожною хвилиною вони стають лише міцнішими перед бурею, що неухильно наближалася.