Розділ 10 "Північна Діва". Сторінка 134

Ранкове сонце ледь торкнулося кам'яних підвіконь Мідного Каменю, коли Елеонор обережно торкнулася плеча Альби, будячи її. На її обличчі сяяла горда усмішка людини, яка пропрацювала всю ніч заради спільної мети.

— Прокидайся, красуне, — радісно мовила Елеонор, вказуючи на манекен у кутку кімнати. — Поки ти спала, я закінчила твою сукню до останнього стібка. А заодно й підправила свою, щоб не відставати від майбутньої володарки ночі.

Альба розплющила очі, сіла на постелі й перевела погляд на вбрання. Нічно-синій шовк із розкішним срібним мереживом і знімними рукавами виглядав просто приголомшливо — він переливався у світлі нового дня так, ніби в собі увібрав усе зоряне небо Півночі. На губах Альби з’явилася щира, щаслива усмішка.

— Вона виглядає прекрасно, Елеонор... — тихо видихнула Альба, відчуваючи, як у грудях розливається приємне тепло. — Ти справжня майстриня. Я б сама краще не зробила.

Проте насолодитися моментом спокою їм не вдалося. У двері покоїв пролунав тихий, але чіткий стукіт. Елеонор швидко підскочила до стулків і різко відчинила їх, готуючись до чергового візиту від королівських посильних чи шпигунів Лілії.

Але на порозі стояла зовсім інша людина. Старенька Ріда Айлет, чиє обличчя було помережане мереживом зморшок, а погляд зберіг усю мудрість минулих років, увійшла до кімнати. У її тремтячих руках була маленька оксамитова скринька.

Ріда Айлет лагідно подивилася на Альбу і відкрила кришку. Всередині лежали витончені золоті сережки з глибоким, насиченим смарагдом, які дивовижно пасували б до її нової сукні.

— Королева хотіла б, щоб ти виглядала бідною і зламаною, дитино, — тихо промовила стара жінка, простягаючи скриньку. — Але я пам'ятаю твою покійну бабусю Шанеллу і те, якою гордою вона була. Ці сережки належали їй. Вони чекали на цей день. Візьми їх і покажи цим південцям, чиєї ти крові.

Альба зворушено прийняла реліквію, відчуваючи, як до очей підступають сльози. Вона дбайливо притиснула скриньку до грудей і тепло запросила гостю до столу:

— Дякую вам, Рідо Айлет. Будь ласка, залишайтеся з нами на чай.

Елеонор, не гаючи ні хвилини, з радісною енергією кинулася до вогнища, швидко заварюючи міцний ароматний чай із трав, який привіз загін із холодних північних лісів, створюючи в кімнаті атмосферу справжнього затишку посеред ворожого замку.