Розділ 10 "Північна Діва". Сторінка 133

Привал у лісовій глушині не обійшовся без традиційної сутички. Джо знову вчепився в Крістона, голосно з'ясовуючи, кому дістанеться найбільший шматок свіжої дорожньої булки, яку вони прихопили під час останньої зупинки. Суперечка набирала обертів, розпалюючи решту загону, як раптом між ними з'явився Макто. Не кажучи й зайвого слова, він вихопив мисливський ніж, одним чітким рухом розрізав булку навпіл і кинув кожному з них по шматку.

— Годі бавитися, хлопці, — суворо кинув Макто, витираючи лезо. — Завжди знайдете через що чубитися. Жуйте швидше, бо короткий перепочинок закінчився — нам треба рушати далі, поки сонце повністю не сіло за обрій.

Девід у цей час повернувся з наповненими мілкими флягами з прохолодного лісового джерела, що дзюркотіло неподалік. Перевіривши спорядження й сідла, загін знову піднявся на коней і рушив на південь, розчиняючись у густих тінях сутінків.

Коли нічне небо повністю вкрилося розсипом яскравих зірок, Макто, який їхав на чолі колони, раптом підняв голову. Його погляд прикувала яскрава спалахнула цятка на небосхилі — яскрава зірка з шипінням і дивним сяйвом стрімко падала просто на схід, туди, де за десятками кілометрів височіли хвилі бурхливого моря, ніби провіщаючи щось невідворотне.

Тим часом у замку Альба міцно спала у своїй постелі, коли сон знову змінився дивним, величним видінням.

Перед нею постала та сама дівчина неземної краси з білосніжним волоссям. Але цього разу вона не стояла на скелі — вона парячим рухом тримала в долонях ту саму яскраво палаючу зірку, що впала з небес, ніби справжня богиня, якій підкорилися самі стихії. Навколо неї на колінах стояли тисячі людей, які молилися у священному трепеті, схиливши голови перед сяйвом у її руках.

Від цього неймовірного, майже містичного образу Альба відчула, як її власне серце завмирає в грудях, ніби обіцяючи, що наближення весілля принесе у цей світ силу, яку ніхто не зможе зупинити.