— ...і представники внутрішньої варти замку. На цьому списки завершено, Ваша Величносте, — спокійно закінчила Альба. Вона акуратно поклала пергамент назад на стіл, випрямилася на повний зріст і холодно кивнула. — Дякую за роз'яснення моєї майбутньої ролі. Якщо я вам більше не потрібна, я піду.
Не чекаючи на дозвіл чи отруйну відповідь Лілії, Альба розвернулася і попрямувала до виходу.
Елеонор, яка весь цей час непорушно стояла біля дверей, збагнула, що момент тріумфу настав. Перед тим як вийти слідом за подругою, вона повільно повернулася до королеви-матері, обдарувала її широкою, щирою і водночас зухвалою посмішкою та виразно підмогнула Лілії. У цьому жесті читалося все: абсолютна зневага до її погроз і чиста дитяча радість від того, як блискуче Альба розтрощила цю психологічну атаку.
Лице Лілії аж потемніло від люті, але втримати дівчат вона вже не наважилася під поглядами радників.
Щойно за ними зачинилися важкі стулки сонячної зали і вони опинилися в безпеці порожнього кам’яного коридору, Елеонор кинулася до Альби й міцно стиснула її в обіймах.
— Ти бачила її обличчя?! — шепотіла Елеонор, стримуючи сміх. — Ти просто знищила її своєю крижаною ввічливістю! Боже, я так за тебе рада!
Не витримавши переповнених емоцій, дівчата просто посеред коридору схопили одна одну за руки і закружляли в короткому, безтурботному танці перемоги, випромінюючи стільки світла і свободи, скільки ці похмурі стіни не бачили за всі роки правління Вудкосів.
На сміх і кроки двері сусідніх покоїв прочинилися, і на порозі з’явилася Сапхіра. На її обличчі засяяла тепла усмішка. Вона саме тримала в руках нові, розкішно розшиті знімні рукава для весільної сукні та акуратно підготовлені шматки срібного мережива.
— Я бачу, ви повернулися звідти переможницями, — усміхнулася принцеса, пропускаючи подруг усередину. — А я тут даремно часу не гаяла. Дивіться, ці деталі зроблять нашу сукню справжнім витвором мистецтва.
Покої знову наповнилися затишним теплом, творчістю та вірою в те, що навіть у пащі ворога вони зможуть диктувати власні правила.