Відповідь королеви повисла в повітрі важкою, задушливою хмарою. Проте Альба не відвела погляду. Вона витримала цей крижаний тиск Лілії, не показавши жодного тремтіння, жодної ознаки страху.
— Як скажете, Ваша Величносте, — спокійно відповіла Альба.
Вона без жодного поспіху підійшла до масивного дубового столу, де лежали розкладені пергаменти. Рука в нічно-синьому рукаві впевнено простягнулася й підняла верхній аркуш, покритий щільним чорнильним почерком королівських писарів.
Лілія сіла назад на своє місце, не зводячи з неї пильного, хижого погляду. Королева чекала на найменшу тріщину в цій зухвалій броні, на зітхання чи хоча б легкий спалах розгубленості. Проте Альба залишалася непохитною.
Вона опустила погляд на папір і спокійним, рівним голосом почала читати вголос перші рядки списків, випромінюючи таку холоднокровність, від якої навіть у радників за спиною пробігли мурахи.