Розділ 10 "Північна Діва". Сторінка 126

Завершивши з волоссям, Альба акуратно відклала гребінь і підійшла до шафи, де висіла її нова темно-синя сукня зі срібними зоряними візерунками. Попри те, що вбрання ще не було повністю закінчене, вона вирішила одягнути його саме сьогодні. Це був її мовчазний виклик, її броня проти отруйних поглядів королівського двору. Важка шовкова тканина лягла на плечі, а срібні нитки ледь помітно блиснули у променях ранкового світла, що пробивалося крізь вікно.

У цей момент у двері тихо, але наполегливо постукали.

Не чекаючи на дозвіл, стулки прочинилися, і на порозі з’явилася Елеонор. Помітивши Альбу в уже напівготовій сукні, вона здивовано припідняла брови, а на її губах з’явилася схвальна, майже хижа усмішка.

— Ого, — тихо мовила Елеонор, заходячи всередину і зачиняючи за собою двері. — Я бачу, ти вирішила не чекати весілля, щоб показати їм усю свою красу. Королева точно захлинеться своєю жовчю, коли побачить тебе в цьому вбранні у сонячній залі.

Альба повернулася до подруги, випроставшись на повний зріст. У її очах більше не було й сліду нічної тривоги — лише холодна, кришталева впевненість.

— Якщо Лілія хоче бачити мене поряд із собою під час розподілу її святкових списків, вона отримає те, чого домагається, — спокійно відповіла Альба, зав'язуючи срібний пояс. — Але вона дивитиметься на ту, хто не збирається коритися її правилам.

Елеонор підійшла ближче, поправляючи комір на сукні подруги та допомагаючи застебнути останні дрібні ґудзики.

— Ну що ж, тоді не будемо змушувати королівську величність чекати, — підморгнула Елеонор. — Покажемо цьому замку, як виглядає справжня північна буря.

Дівчата кинули останні погляди на відображення в дзеркалі й рішуче рушили до виходу з покоїв, спрямовуючи свої кроки прямісінько в пастку, розставлену Лілією Вудкос.