Розділ 10 "Північна Діва". Сторінка 121

У покоях Альби панував творчий хаос. Повсюди лежали відрізи нічно-синього шовку, мерехтливі срібні нитки та стрічки. Елеонор, чиї руки звикли до важкої роботи, виявилася надзвичайно майстерною кравчинею. Вона впевнено розкроювала тканину, але навіть її досвіду було замало для того, щоб втілити всі складні задуми Альби.

— Нам потрібен хтось із тонким смаком, хто знає кожен закуток палацової моди, — зітхнула Елеонор, намагаючись правильно закласти складки на корсеті.

Альба переглянулася з подругою і кивнула. Вони послали за Сапхірою. Принцеса прийшла швидко, вдягнена у свою незмінну салатову сукню. Побачивши, що дівчата затіяли, її очі заблищали від справжнього захоплення. Вона без зайвих слів взяла голку і приєдналася до них.

— Це неймовірний відтінок, — прошепотіла Сапхіра, обережно прикладаючи срібну вишивку до синього шовку. — Якщо ми зробимо комір вищим, а рукави — знімними, це нагадуватиме вбрання північних королев з легенд.

Дівчата працювали кілька годин поспіль. Атмосфера в кімнаті змінилася: зникла напруга, зникли тривоги про весілля та політику. Залишилася лише творчість. Поступово сукня набувала свого вигляду — темна, мов опівнічне море, прикрашена срібними зоряними візерунками.

Коли чергова частина корсету була готова, вони почали жартувати. Альба, захопившись процесом, раптом підхопила довгий відріз тканини і, сміючись, почала замотуватись у нього, наче в тогу, вдаючи з себе сувору матрону.

— Погляньте на мене, — сміялася вона, витанцьовуючи по кімнаті. — Я — королева далекого Півночі, яка прийшла покарати всіх неслухняних торговців!

Елеонор підхопила гру і, схопивши інший шматок атласу, накинула його собі на плечі, зображаючи поважного лорда з пишною бородою. Вони почали гратися, кружляючи по покоях, розкидаючи стрічки й вибухаючи щирим дівочим сміхом. Сапхіра, яка зазвичай була стриманою, теж не втрималася: вона вплела у волосся жовту стрічку і почала наслідувати рухи своєї матері, чим викликала нову хвилю регіту в подруг.

У цей момент, серед клаптиків тканини та срібних ниток, вони були не бранками обставин чи принцесами, а просто дівчатами, які намагалися втримати своє щастя бодай на мить. Але тишу розірвав різкий звук — хтось знову постукав у двері, нагадуючи, що реальність, сповнена інтриг, чекає за порогом.