Розділ 10 "Північна Діва". Сторінка 117

Напруга, яку залишив по собі Ашаір, розвіялася в одну мить. Альба несподівано дзвінко розсміялася — щиро, без тієї крижаної гіркоти, що супроводжувала її останні дні. Вона з теплою усмішкою підійшла до подруги й міцно обійняла її за плечі.

— О, Елеонор, ти б бачила його обличчя, коли він намагався виглядати величним, дивлячись на мене знизу вгору! — сміючись, промовила Альба. — Але забудь про нього. Що це ти там принесла? Обожнюю свіжі мандарини!

Елеонор, розставивши ящик на столі, полегшено видихнула і посміхнулася у відповідь. Дівчата одразу ж взялися очищати соковиті, ароматні фрукти, ласуючи ними прямо посеред кімнати. Вони сміялися та жартували про прийдешнє весілля, перетворюючи моторошну новину про зашморг на шиї на предмет дотепних глузувань.

— Знаєш, Елеонор, якщо вже мені судилося влаштувати цей цирк заради їхньої корони, я хочу на святі справжніх шутів, — промовила Альба, жваво закидаючи в рот часточку мандарина. — Нехай уся ця пихата знать дивиться на кривляння і слухає правду про себе в масках.

Елеонор аж захлинулася від сміху, простягаючи подрузі нову цитрусову часточку:

— О так! Це було б надзвичайно весело та цікаво! Уяви собі Ашаіра в короні та шута в такому ж зеленому прикиді Сефтті біля нього. Королева б точно задихнулася від люті.

Тим часом у тронній залі кипіла робота. Слуги та майстри під керівництвом королівських радників почали активно прикрашати простір до майбутньої події. Посеред похмурих стін і оплетеного гіллям трона тепер розвішували нові символи влади — величезний важкий прапор. На зеленому тлі красувалося зображення хижого ікла, яке крутилось в зубах золотого лева на фоні вікового дуба — новий герб, що поєднував звірину дикість дому Вудкос із завойованою величчю.

Королева Лілія стояла біля підніжжя постаменту, спостерігаючи за тим, як стяг лягає рівними складками. Вона задоволено примружила зелені очі, відчуваючи, як історія цього замку остаточно переписується під її диктовку.

— Мені до вподоби цей прапор, — холодно й владно кинула вона. — Він чітко показує, хто тут справжній хижак.

У іншій частині замку, далеко від гуркоту молотків і запаху фарби, у власній кімнаті сиділа Сапхіра. У тиші та спокої вона затишно влаштувалася біля високого вікна, куди проникало м’яке денне світло.

Чотиринадцятирічна принцеса була повністю занурена в улюблене заняття. Одягнена у свою звичну салатну сукню з накинутою на плечі чорною оксамитною накидкою, вона акуратно тримала в руках п’яльця. Тонка голка з шовковою ниткою легко й витончено рухалася по білосніжній тканині, вишиваючи складні лісові візерунки та маленькі зелені листки, створюючи власний маленький світ подалі від придворних інтриг і холодної жорстокості її матері.