Розділ 10 "Північна Діва". Сторінка 113

Альба повільно йшла поміж невисоких клумб, вдихаючи свіже, прохолодне повітря, яке трохи остуджувало гарячі щоки після сміху. Вона зупинилася біля крихітної купиці талого снігу, що жалюгідно доживала свій вік у тіні кам’яної стіни.

— Знаєш, Елеонор, я вже починаю сумувати за справжнім снігом, — тихо мовила Альба, дивлячись на водянисту білу пляму. — Там, на Півночі, він лежить місяцями, укриваючи все м’якою, чистою ковдрою. Здається, ніби він здатний змити будь-який бруд. Тут же весна приходить так швидко й брудно...

Елеонор гірко хмикнула, ставши поруч із подругою, і заправила вибите вітром пасмо за вухо.

— Забудь про північний сніг хоча б на мить, Альбо, — із м’якою іронією відповіла вона. — Не забувай, що я й сама звідти. Північна зима хороша лише тоді, коли сидиш біля каміна в Білому Мармурі з кухлем міцного елю, а не коли замерзаєш на чужині.

Альба лише сумно усміхнулася, опустивши погляд на свої черевики.

Тим часом за сотні миль на північ, у холодних і суворих стінах замку Колдстоун, атмосфера була геть не весняною. Буря збиралася не на вулиці, а в малій залі ради.

Макто Сеулл сидів за столом, стискаючи кулаки так, що побіліли суглоби. Перед ним лежав перехоплений дорожній лист із півдня — вістка про те, що в Мідному Камені повним ходом іде підготовка до весільних торжеств.

— Скоро настане день, коли це весілля стане неминучим, — різко кинув Макто, переводячи похмурий погляд на своїх вірних соратників — близнюків Джо та Крістона, Сема та Девіда. Його голос звучав наче крижаний скрегіт. — Моя сестра має стати дружиною узурпатора. Питання лише в одному: чи наважиться королівська шобла надіслати нам запрошення, сподіваючись принизити Північ перед усім світом, чи вони просто мовчки влаштують усе за зачиненими дверима?

Джо Хайм нетерпляче стукнув кулаком по столу

— Якщо вони надішлють запрошення, це буде найнаглішим викликом! А якщо не надішлють — покажуть свою боягузливість. Але в будь-якому разі ми не можемо просто сидіти тут і дивитися, як Альбу віддають ворогу.

Макто важко зітхнув, дивлячись у вікно, де над скелями збиралися грозові хмари.

— Ми чекаємо, — твердо відповів він. — Але нехай спробують переступити межу. Це весілля може стати для них останнім.