Розділ 10 "Північна Діва". Сторінка 110

— Еге ж, почекай мене! — вигукнула Елеонор, кидаючись за Альбою, яка рішуче закрокувала коридором. Дівчина наздогнала подругу і, не вагаючись, узяла її за руку, відчуваючи, як крижана рішучість передається крізь долоні. Рука об руку вони рушили до парадних сходів, що вели прямо до серця замку — у тронну залу.

Коли важкі стулки дверей відчинилися перед ними, погляди кількох присутніх мимоволі звернулися до них. Альба трималася з королівською гордістю: її жовта сукня з зеленими деталями яскраво виділялася на тлі похмурих сірих стін, а заплетене в акуратну косу волосся підкреслювало гострі, вольові риси обличчя. Замість того, щоб ховатися в тіні, вона йшла з високо піднятою головою.

Пройшовши повз заляканих селян, дівчата зупинилися неподалік від Сапхіри, яка нудьгувала біля трону. Помітивши Альбу, чотирнадцятирічна принцеса здивовано кліпнула зеленими очима, але на її обличчі з'явилася м'яка, майже щира усмішка — єдина, що не була спотворена отруйною жорстокістю її родини.

— Привіт, Альбо, — тихо мовила Сапхіра, ледь схиливши голову.

— Здоров'я і тобі, Сапхіро, — спокійно відповіла Альба, стримано кивнувши у відповідь.

У цей самий момент важкі дубові двері тронної зали відчинилися навстіж, пропускаючи гучний гомін і прохолодний вітер із подвір'я. До зали урочисто ступили прибулі гості: делегація заможних торговців із дому Золотої Гілки на чолі зі старим, кремезним лордом Гельмутом, за яким тягнулися слуги з важкими скринями, повними витончених тканин, прянощів та дивних заморських див. За ними рушили інші дрібні васали та придворні, сповнені надій і прихованих інтриг.