Альба відкинула шовкову ковдру й важко зітхнула, відчуваючи, як реальність знову навалюється на неї всією вагою. Сон із білокрилою дівчиною над морем розвіявся, наче ранковий дим, залишивши по собі лише гіркий присмак свободи.
Вона підвелася і, перехопивши тканину ночної сорочки, пильно подивилася на подругу.
— Які ще гості, Елеонор? — запитала Альба, примружившись від яскравого сонця, що заливало кімнату. — Хіба після візиту північан королева не зачинилася у своєму лісовому гадючнику? Хто наважився приїхати до Мідного Каменю в такий час?
Елеонор відклала рушник і повернулася до неї, склавши руки на грудях. На її обличчі читалася суміш цікавості й тривоги.
— Кажуть, із східних торгових портів прибула делегація з багатого дому Золотої Гілки, — знизавши плечима, відповіла Елеонор. — Вони привезуть якісь рідкісні тканини та прянощі для майбутнього весілля. Але найголовніше — говорять, що разом із ними прибув старий лорд Гельмут, який хоче особисто переконатися, що нові порядки королеви Лілії не заважають торгівлі. А де торговці й старі лорди — там завжди чекай на нові інтриги та підкилимні ігри.
Альба мовчки відвела погляд до вікна. Ще одні обличчя, ще одні чужинці, які привезли до столиці свої подарунки та лицемірство, ніби й не було тут ніякого трауру за її загиблою родиною.