Розділ 10 "Північна Діва". Сторінка 105

Тим часом у прохолодних покоях Мідного Каменю спадала нічна тиша. Альба готувалася до сну. Після довгого, виснажливого дня тепла ванна допомогла трохи змити з себе липкий тягар палацових інтриг. Коли вона вийшла в окутаній парою сріблястій сорочці, Елеонор уже чекала на неї з гребенем у руках.

Подруга дбайливо розчісувала мокре, важке руде волосся Альби, намагаючись розплутати пасма, що нагадували мідний шовк. У кімнаті панував затишний напівмрак, розірваний лише тремтливим світлом свічок.

— Знаєш, Елеонор, я сьогодні читала стару книгу про другий континент, — тихо мовила Альба, дивлячись у поліроване бронзове дзеркало на своє бліде обличчя. — Там йшлося про те, що на тих далеких землях ніколи не йде сніг. Уяви собі світ, де зима — це лише міф, а земля завжди вкрита квітами.

Елеонор скептично хмикнула, але на її вустах грала легка посмішка. Вона легенько ляснула гребенем по плечу подруги й жартома відповіла:

— Ага, а ще на тому континенті й досі живуть дикі дракони, які випалюють цілі міста, і казкові єдинороги. Менше читай свої казки про заморські дива, Альбо. Зараз тобі треба думати не про сонце іншого материка, а про те, як вижити тут, де над нами щодня збираються хмари аж ніяк не з дощем.

Альба лише сумно зітхнула, розуміючи правоту подруги. Закривши очі, вона дозволила Елеонор переодягнути її у м'яку нічну білизну та вкласти у велике, але холодне ліжко, яке не приносило спокою.

За кілька поверхів звідти, у розкішних королівських покоях, готувалася до сну сама королева Лілія Вудкос. Велична і безжальна, вона сиділа перед великим дзеркалом у розкішному шовковому халаті, поки її вірна служниця Аннета Трівент завершувала вечірній ритуал.

Аннета була вже літньою жінкою — їй виповнилося близько шістдесяти років. Її обличчя перетинали дрібні зморшки, але руки залишалися напрочуд сильними й вправними. Вона декілька років корилась дому Вудкос, а до цього Герберам, знаючи кожну таємницю своєї господині. Аннета обережно змивала з обличчя Лілії денний пил і втому, готуючи королеву до нічного відпочинку. У кімнаті панувала абсолютна тиша, порушувана лише плескотом води в тазі та тихою ходою служниці, яка не сміла зайвий раз тривожити володарку королівства.