Розділ 10 "Північна Діва". Сторінка 103

Елеонор опустила погляд на лист, а на її обличчі згасла іронічна посмішка. Вона важко зітхнула, відчуваючи тягар подій, що розривали їхній світ.

— Мені шкода, Альбо, — тихо мовила Елеонор, підводячись і роблячи крок до подруги. — Шкода, що Сільва так жорстоко скинули з трону і що все закінчилося тим страшним підземеллям. Твоя родина заслуговувала на іншу долю.

Альба підняла на неї порожні, втомлені сірі очі й гірко посміхнулася, відчуваючи, як усередині неї остаточно гасне надія на справедливість.

— Тепер уже нічого не зробиш, Елеонор, — мовила вона рівним, холоднокровним голосом, у якому звучала повна покора неминучому. — Мідний Камінь належить Лілії та її дітям. Нам залишається лише коритись короні й чекати свого часу... або мовчки йти на плаху.

Тим часом за сотні миль на північ, далеко від задушливих інтриг столиці, холодне вітання вітру розривало стіни прадавнього замку Колдстоун. Навислі над скелями хмари віщували бурю, яка цілком відповідала настроям усередині фортеці. Тут, попри біль втрат, народжувався новий опір.

Макто Сеулл, старший брат Альби, нещодавно був урочисто оголошений новим лордом Півночі. У свої сімнадцять років він уже володів не лише титулом, а й дикою, непокірною силою. Його густе, темно-руде волосся бунтівними кучерями спадало на плечі, а глибокі сірі очі кольору неба перед грозою дивилися на світ гостро і безстрашно.

Зараз Макто сидів на чолі масивного дубового столу в кругу найвірніших людей Півночі. Рада тримала в напрузі кожного присутнього: обговорювалося головне питання — як звільнити північні землі від влади Мідного Каменю та повернути їм справжню незалежність.

Побіч нього сиділи близнюки Джо та Крістон Хайми. У свої дев'ятнадцять брати виглядали міцними і рішучими; попри кумедні чутки про їхнє двовладдя вдома, тут, перед обличчям спільного ворога, вони трималися єдиним фронтом. Поруч з ними розташувалися інші вірні соратники Макто — кремезний Сем Сноухілл із шрамом на щоці та мовчазний, холодний розбишака Девід Айс.

— Корона думає, що зламала нас, знищивши батька і забравши сестру до свого гадючника, — промовив Макто низьким, владним голосом, стиснувши кулаки на столі. — Але Північ не стане на коліна перед Лілією Вудкос та її виводком. Нам потрібен план, який змусить їх здригнутися.