Розділ 10 "Північна Діва". Сторінка 102

Альба міцно пригорнулася до старої жінки, вбираючи в себе це просте, щире тепло, якого їй так бракувало. У цьому замерзлому, ворожому замку обійми Ріди були єдиним прихистком.

— Дякую тобі, Рідо, — тихо прошепотіла дівчина, відступаючи на крок і витираючи залишки сліз. — Мені вже час. Вони не повинні бачити нас разом занадто довго.

Попрощавшись зі старою нянею, Альба повернулася до холодних коридорів. Шлях до її покоїв здався нескінченним, а в грудях усе ще гуло від розмови з Рідою. Коли вона нарешті відчинила важкі двері своєї кімнати, на неї вже чекала Елеонор Хайм. Подруга сиділа біля столу, тримаючи в руках листа з її рідних земель.

Піднявши брови, Елеонор криво посміхнулася, і в цьому виразі змішалися роздратування та гіркий іронічний сміх.

— Ти не повіриш, які новини прийшли з мого дому, Альбо, — мовила Елеонор, змахуючи папірцем. — Джо і Крістон, мої старші брати-близнюки, вирішили правити нашими землями... удвох. Вони поділили престол на два рівні стільці й сперечаються через кожен закон, викликавши лише сміх та знущальні посмішки у всіх васалів дому Хайм. Вони стали загальним посміховиськом на Півночі.

Альба підійшла ближче, тримаючи важкий чорний поділ сукні, й сумно зітхнула. Її серце відгукнулося на чужий біль.

— Мені щиро шкода, Елеонор, — тихо сказала вона. — Усе це через те, що твій покійний батько, лорд Кусч Хайм, перед смертю так і не наважився чітко обрати спадкоємця, залишивши все на волю випадку і їхніх амбіцій.

Альба підійшла до вікна, дивлячись на сіре небо над столицею, і додала дещо м'якше:

— Але попри все... принаймні вони знайшли спосіб уникнути кривавої війни між собою. Краще бути посміховиськом на подвійному троні, ніж лежати в холодній могилі, як мій батько чи Сільв. У нашій родині вибір спадкоємця вирішувало залізо і смерть, а у вас — лише братерська впертість.