Розділ 10 "Північна Діва". Сторінка 100

Серце Альби стиснулося від пекучого болю. Слухаючи їхні байдужі розмови про перебудову столиці під дикі звичаї дому Вудкос, дівчина чітко усвідомила страшну реальність: цей палац більше не належав її роду. Він перетворювався на Тріфорест — похмуре, чуже для неї родове гніздо Лілії, де камені й традиції поступалися місцем лісовій дикості. Альба відчувала себе зайвою тінню у власній домівці, чужинкою, яку терплять лише заради примхи чи політичної гри.

Гаряча, зрадлива сльоза котилася по блідій щоці, розмиваючи крижану маску байдужості. Незважаючи на важкі кроки за дверима й зухвалі голоси нових господарів, Альба розвернулася і пішла геть, намагаючись сховатися від цього театру лицемірства.

Коридори ставали темнішими і тихішими, поки вона не звернула до менш людних переходів біля старої кухні. Там, біля стіни, перебираючи кошик із сухими травами, сиділа стара Ріда Айлет. Повна жінка у віці, чиє обличчя покривала сітка глибоких зморшок, була відома всьому замку своєю мовчазною мудрістю. Одне її око було затягнуте білим більмом від давньої травми, але другим вона бачила те, чого інші намагалися не помічати.

Помітивши силует у чорній сукні з золотим шиттям, Ріда підвела голову. Побачивши Альбу, її суворе обличчя пом'якшало, а в єдиному живому оці спалахнуло тепле, материнське світло. Вона пам'ятала матір Альби, принцесу Селію, ще дівчинкою, і переносила всю свою приховану ніжність на її знедолену дочку.

— Моя бідна пташко... — прохрипіла стара Ріда, опускаючи кошик і простягаючи до дівчини шорсткі, мозолясті руки. — Чого твоє серце знову кровоточить цього ранку? Іди сюди, сховайся від чужих очей. У цьому замку мало хто залишився здатним просто співчувати, а я ще пам'ятаю справжнє сонце Мідного Каменю.

Альба відчула, як стримуваний роками опір на секунду зламався. Зробивши крок до старої жінки, вона дозволила вивести себе з холоду коридору в затишний напівтемний куточок.