Розділ 10 "Північна Діва". Сторінка 96

Мідний Камінь прокидався від довгого, скованого кригою сну, але холод у серці Альби Сеулл, здавалося, не розтане ніколи.

Сидячи на важкому оксамитовому стільці біля високого стрілчастого вікна, дівчина байдуже тримала в руках кістяний гребінь. Денне світло ранньої весни ледь пробивалося крізь бруднувате скло, висвітлюючи пасма її темного рудого волосся, що переливалися, наче мідь у сутінках. Альба повільно, механічно вела зубцями гребеня по локонах, дивлячись порожніми сірими очима на похмурі дахи столиці.

Минув рівно рік. Рівно рік відтоді, як кривавий туман огорнув цей замок. Згадка про той візит північан із замку Колдстоун досі краяла душу: фатальний подарунок батька, лорда Ейліса — ікло троля, просочене отрутою — стало причиною смерті сина королеви Лілії. Альба здригнулася, згадавши, як Лілія Вудкос, мачуха її матері, власноруч розстріляла лорда Ейліса та її матір, принцесу Селію, з арбалета на її очах, а Сільву відрубали голову. Тепер Сільв спочивав у підземеллі Мідного Каменю, а сама Альба залишилася заручницею цього проклятого місця.

Найстрашнішим було те, що нависало над її майбутнім: Альба була заручена з Ашаіром Сефтті — сином королеви Лілії, жінки, яка знищила її родину.

— Я в пастці серед катів, — прошепотіла вона, і солона сльоза зрадливо скотилася по блідій щоці.

Рипнули важкі дубові двері, вириваючи дівчину з липких обіймів спогадів. У покої граційно ступила Елеонор. Вона була донькою давньої подруги Селії, що загинула при пологах. Елеонор була старшою за Альбу на кілька років — достатньо, щоб розуміти жорстокість світу, але й достатньо близько, аби розділити цей біль.

— Альбо, — лагідно, але з ноткою тривоги промовила Елеонор, зупинившись за крок від неї. — Ти знову занурилася у темряву. Весна прийшла до Мідного Каменю, час розплющити очі.

Альба повільно повернула до неї голову, її сумні сірі очі блиснули від невиплаканих сліз.

— Весна не приносить життя тим, хто вже поховав своє, Елеонор, — тихо відповіла вона.