Розділ 8 "Лісова наречена". Сторінка 90

Різким, озлобленим рухом Селія схопилася за смарагдові сережки й з кров'ю вирвала їх із мочок вух, кинувши на кам'яну підлогу. Слідом полетіли важке намисто, золоті браслети та каблучки — коштовності з дзенькотом розсипалися по холодних плитах, відбиваючись луною в передпокої. Її довге світло-руде волосся, що досі було акуратно заплетене в тугу косу, остаточно розплуталося, спавши на плечі та спину розпатланими, дикими хвилями.

У її очах більше не було сліз — лише випалена дотла порожнеча й нестримна, звіряча ярість. Забувши про страх, принцеса різко піднялася на ноги й швидким, рішучим кроком рушила просто в бік Великої тронної зали, звідки доносилися радісні вигуки та звуки лютень.

У цей самий момент із мармурових сходів другого поверху вузькою галереєю спускався лорд Ейліс Сеулл. Його обличчя було похмурим і блідим після того, що трапилося в крилі Заріфи, а погляд важко ковзав по розкішних гобеленах. Шляхи Селії та Ейліса мали от-от перетнутися на перехресті коридорів, прямо перед важкими дверима зали.

А за тими масивними дубовими дверима щойно завершився останній обряд. Лілія Вудкос, у своїй розкішній білій сукні, оздобленій дубовим листям і перлинами, стояла на підвищенні поруч із королем Макто. Під дзвін кришталевих келихів і вигуки придворних вона була офіційно проголошена повноправною королевою та законною дружиною монарха — в той самий момент, коли по той бік дверей до зали наближалася збожеволіла від горя принцеса.