Розділ 8 "Лісова наречена". Сторінка 89

Коли густий, пронизливий крик принцеси трохи вщух, перейшовши у важке, надривне дихання, Селія тремтячими пальцями вчепилася в чорне сукно сукні Ріди. Вона з трудом підняла голову, і її здичавілі, залиті сльозами очі втупилися в біляву жінку. Звіддаля, з Великої зали, до них усе ще долинав безтурботний дзвін кришталю, сміх і гучні вигуки музиків.

— Поясни мені, Рідо... — прошепотіла Селія, і голос її зривався на хрипкуватий шепіт, сповнений крижаного жаху. — Чому вони сміються? Чому замок прикрашений стрічками? Якщо моя мати мертва... чому тут влаштували це мерзенне, гучне свято? Хто посмів радіти на крові та кістках?!

Ріда опустила погляд, її повненькі плечі затряслися від нових ридань, а на очі знову навернулися сльози. Вона гірко й безпорадно зітхнула, схилившись до самої принцеси.

— Вони святкують не смерть королеви, моя дорогоцінна принцесо... — ледь чутно промовила служниця, затиснувши рот рукою. — Вони святкують весілля. Король Макто... минуло лише кілька днів, а він уже взяв собі нову дружину. Сьогодні вранці він одружився з юною леді Вудкос. Тепер вона — нова королева Мідного Каменю.

Ці слова пролунали в тиші передпокою як удар блискавки, що розколює світ надвоє.

Селія застигла. Здавалося, саме повітря навколо неї згусло і перетворилося на крижану пастку. У її розширених, карих очах зник останній проблиск розуму. Розум принцеси, виснажений довгою дорогою, несподіваною вісткою про смерть матері та цим цинічним, нестерпним святом, дав тріщину й остаточно розсипався на дрібні уламки.

Вона не закричала знову. Замість цього її охопив тихий, моторошний, беззвучний сміх, який усе глибше переходив у несамовитий гістерезис. Селія різко закинула голову назад, дивлячись у високі склепіння стелі, і її плечі затряслися в божевільних судомах. На її блідому, перекривленому від горя й люті обличчі застигла неприродна, страшна посмішка.

Вона втратила все: матір, дім, колишню велич і саме поняття справедливості, поки цей лицемірний замок веселився під звуки музики. Селія здавалася остаточно збожеволілою, її погляд став абсолютно порожнім і водночас пекучим, наче всередині неї спалахнуло й випалило душу холодне полум'я чистої ненависті.