Розділ 8 "Лісова наречена". Сторінка 87

Масивні двері із глухим гуркотом відчинилися, впустивши Селію та Маршу до прохолодного передпокою замку. Проте замість пишного прийому чи королівської варти їх зустріла лише самотня постать, що стояла в тіні кам'яних колон.

Це була Ріда Айлет — вірна служниця покійної королеви Шанелли. Колись вона була жінкою помірної повноти, але за останній час розповніла ще сильніше, її важка постать тепер здавалася зовсім неповороткою. На світлому білявому волоссі, що пасмами вибивалося з-під простої чорної хустки, лежав слід глибокого трауру. Серед яскравого бенкету й барвистих суконь нової епохи Ріда була єдиною, хто відкрито вшанував пам'ять покійної королеви — вона від голови до ніг була вдягнена в траурне чорне сукно.

Селія зупинилася, здивовано й дещо зневажливо окинувши поглядом служницю. Її дратувало це похмуре вбрання посеред загальних веселощів.

— Рідо? Що це за маскарад? — холодно й різко кинула принцеса, наближаючись до неї. — Чому ти вбрана в це чорне лахміття, коли весь замок святкує? Що тут взагалі відбувається?

Ріда здригнулася. Вона підняла на Селію свої заплакані, червоні від сліз очі, в яких читався повний шок. Служниця простягнула тремтячу руку й міцно схопила Селію за зап'ясток, стиснувши його з несподіваною силою.

— Ваша Високосте... — прошепотіла Ріда, задихаючись від жаху та подиву. — Ви... ви справді не знали? Ваша мати... королева Шанелла померла. Її поховали кілька днів тому... Як же ви могли не знати?!