Розділ 8 "Лісова наречена". Сторінка 85

Ейліс повільно зробив крок усередину покоїв, насторожено дивлячись на згаслу, божевільну жінку. Почуття провини та страх викриття змішалися в його душі, і лорд Півночі глухим, тремтячим голосом спробував вибачитися за все, що сталося з її сестрою Шерлістою.

Проте Заріфа його вже не чула. У її сірих, позбавлених життя очах більше не залишилося нічого людського. Вона повільно піднялася з брудної підлоги й, не зводячи з нього порожнього погляду, різким рухом поклала обидві долоні прямо на розпечене вугілля та залізо каміна. Гарячий вогонь миттєво охопив її сухі, брудні сукні. За секунди Заріфа перетворилася на палаючий смолоскип. Вона навіть не закричала — лише мовчки згорала в полум'ї власного божевілля й розпачу. Вогонь швидко перекинувся на важкі портьєри та дерев'яне меблювання кімнати.

Ейліс у жаху відсахнувся й дико закричав, кликаючи на допомогу. До покоїв забігла варта та налякані служниці з відрами води. Вони встигли згасити пожежу й урятувати крило замку від нищівного вогню, але для Заріфи все було скінчено — від рідної тітки Селії та останньої з трьох сестер лишився лише попіл.

А тим часом до величних воріт столиці повільно під'їжджала карета Селії.

Принцеса визирнула з вікна, здивовано розглядаючи прикрашені вулиці, майоріння яскравих стягів, розсипані пелюстки квітів під колесами та веселий натовп містян, які святкували й пили вино. Навколо лунали урочисті сурми й дзвін септ.

— Що тут відбувається? — роздратовано й спантеличено мовила Селія до Марші, розправляючи смарагдові прикраси на своїй жовтій сукні. — Чому в місті таке свято? Вони що, з глузду з'їхали?

Принцеса, яка поспішала повернутися додому й досі й гадки не мала про смерть своєї матері Шанелли, навіть не підозрювала, що батько-король уже відгуляв весілля з новою молодою королевою, а її рідна тітка Заріфа щойно згоріла у власних покоях.