Розділ 8 "Лісова наречена". Сторінка 84

Поки Велика зала гриміла вітальними вигуками та дзвоном келихів, Лілія сиділа на високому престолі поруч із чоловіком. Король Макто, засліплений юністю та свіжою красою нової королеви, закохано не зводив із неї очей, намагаючись знайти в її обіймах розраду від давнього болю. Проте Лілія відчувала лише крижану порожнечу. Вона була надто молодою для цього сивого, змученого чоловіка, якому було вже далеко за сорок. Дівчина потайки шукала поглядом у натовпі свого батька, але той лишень задоволено й холодно посміхався у відповідь, пишаючись високим становищем роду.

У той самий час у найвіддаленішому й найпохмурішому крилі замку панувала зовсім інша атмосфера.

Лорд Ейліс Сеулл потайки прослизнув до покоїв Заріфи. У кімнаті панував задушливий, важкий сморід застояного повітря й немитого тіла. Заріфа виглядала моторошно й огидно — зломлена горем після смерті обох своїх сестер, Шанелли та Шерлісти, вона остаточно втратила глузд. Втративши найближчих людей, жінка тижнями не милася, а її колись вишукане вбрання перетворилося на брудне ганчір'я.

Ейліс застиг у дверях, спостерігаючи, як Заріфа сидить на підлозі біля каміна. З кожним днем у нестерпному розпачі вона виривала власне волосся — її колись густі смоляно-чорні пасма тепер були посічені залисинами та вкрилися передчасною, мертвотною сивиною.

Коли вона повільно звела голову, Ейліс здригнувся. Її сірі очі, колись сповнені розуму й гордощів, тепер були дикими, згаслими й бездонними від безкрайнього горя за загиблими сестрами. Вона дивилася на чоловіка, який занапастив її сестру Шерлісту, але в її погляді вже не було навіть ненависті — лише суцільна, безумна темрява.