Розділ 8 "Лісова наречена". Сторінка 82

У Тронній залі панувала важка, гнітюча тиша, перервана лише кроками Десниці. Король Макто сидів на високому престолі, його обличчя здавалося висіченим із сірого каменю.

— Весілля відбудеться на цьому тижні, — суворо мовив монарх, не дивлячись на брата. — Я не збираюся чекати місяцями. Лілія Вудкос уже в замку, і столиця має побачити, що династія міцно стоїть на ногах.

— Хай буде так, — поважно кивнув Баста Сефтті. — Ми влаштуємо бенкет і розішлемо воронів у всі кутки континенту. Але, Макто... якщо ти хочеш справжньої сили, тобі треба примиритися з лордом Кусчем Хаймом. Його армія та землі надто важливі, аби тримати його в ворогах.

Тим часом у родовому замку Хаймів, на Білому Мармурі, панував справжній жах.

У похмурій спальні Дора розривалася від нелюдського болю. Пологи тривали вже понад добу, але дитина йшла неправильно — ногами вперед, застрягши у виснаженому тілі матері. Кров заливала простирадла, а Дора, бліда мов полотно, вже ледь дихала, кидаючись у маренні.

— Вона не витримає, лорде! — з розпачем вигукнула стара повитуха, повертаючись до Кусча Хайма. — Жінку вже не врятувати... Вона спливає кров'ю! Ми можемо спробувати витягти дитину, але це вб'є леді!

Лорд Кусч застиг біля ліжка. В його очах все ж був жаль— та все ж холодний, тваринний розрахунок виявився сильнішим. Дитина була спадкоємцем, продовженням його роду, а Дора... Дора виконала свою роль.

— Рятуйте дитину, — безжально відрізав Кусч, відвертаючись до вікна. — Дружину ви все одно втратили.

Дора, почувши ці моторошні слова, раптом дико сіпнулася на кривавих простирадлах. Вона схопила повитуху за руку, розширивши від жаху очі, благаючи про милосердя, але було запізно.

Повитуха підійшла ближче, дістала довгий, гостро заточений ніж для різання плоті й без коливань глибоко врізала лезо в живіт жінки, розриваючи шкіру й м'язи.

Божевільний, нелюдський крик Дори розітнув стіни замку. Це був не просто біль — це був розпач материнської душі, яку живцем різали на шматки. Її дикий, спотворений мукою вереск вирвався через розчинені віконниці й понісся над високими вежами фортеці. Навіть зграї потривожених птахів із жахом злетіли з даху, сповіщаючи небо про страшну смерть леді Хайм. Дора билася в судомах, поки її голос остаточно не згас у кривавому місиві власного ложа.