Розділ 8 "Лісова наречена". Сторінка 78

З наступного ранку Тріфорест поринув у метушню. Лорд Хенн особисто наглядав за пакуванням скринь, зброєносцями та відбором найкращої варти для своєї єдиної доньки.

Лілія сиділа у своїх покоях перед дзеркалом, поки служниці заплітали її довге каштанове волосся. З її виразних зелених очей безупинно котилися дрібні сльози, залишаючи вологі сліди на ніжних щоках.

— Батьку, благаю... — тихим, тремтячим голосом мовила дівчина, коли Хенн увійшов до кімнати. — Чи це обов'язково? Він же... він занадто старий для мене! Королю вже далеко за сорок, а мені немає й двадцяти... Мені страшно їхати до цього чужого, сирого Мідного Каменю.

Старий лорд повільно підійшов до доньки. Його важкі, зморшкуваті пальці обережно торкнулися її обличчя, й він сухим рукавом витер гарячі сльози з її щік.

— Ти — Вудкос, Ліліє, — м'яко, але непорушно мовив Хенн, дивлячись їй просто в очі. — Твій брат помер, і на наших плечах залишився увесь рід. Серце короля зараз розбите, він шукає розради й нової сили. Ти маєш стати цією силою. Сльози не личать майбутній королеві. Запам'ятай: ти їдеш туди не як бранка, а як володарка.

Лілія важко зітхнула й схилила голову, розуміючи, що рішення батька остаточне.

За кілька годин дівчина повільно вийшла на подвір'я замку. На ній була важка сукня кольору мокрого дубового листя, що підкреслювала її витонченість. Переступаючи поріг Тріфоресту, Вудкос сіла у вишукану карету з гербом свого роду.

Коли важкі ворота почали повільно зачинятися, Лілія визирнула з вікна. Вона крізь завісу нових сліз мовчки дивилася на батька, який, спираючись на ціпок, самотньо стояв посеред подвір'я, він мав їхати конем. Карета рушила, віддаляючи дівчину від рідного дому назустріч невідомому та лякаючому майбутньому в столиці.