Карета Селії, оздоблена золотими візерунками, повільно рушила з подвір'я Тріфоресту. Принцеса, вбрана в яскраву жовту сукню з зеленими прикрасами, визирнула з вікна й з холодною, ввічливою посмішкою легко змахнула рукою старому Хенну Вудкосу. Поруч із нею сиділа Марша Трівент, спостерігаючи, як похмурі сірі стіни замку нарешті залишаються позаду.
Лорд Хенн, спираючись на свій ціпок, мовчки дивився їй навздогін.
Аж раптом браму замку перетнув запечений у пилу гонець зі столиці. Ставши перед лордом, він важко вклонився й простягнув сувій із королівською печаткою:
— Лорде Вудкос! Я прибув від Десниці, Басти Сефтті, та короля Макто. У Мідному Камені жалобу закінчено. Королю потрібна нова дружина, аби зміцнити династію. Вони пропонують союз і просять руку вашої молодшої доньки — Лілії.
Хенн на мить замислився. Його донька Лілія була справжньою окрасою Тріфоресту — молода красуня з густим каштановим волоссям і дивовижно виразними, глибокими зеленими очима. Після смерті сина цей шлюб міг стати для роду Вудкосів єдиним шансом повернути втрачений вплив при дворі та знову піднятися на саму вершину.
Старий лорд повільно повернув голову, спостерігаючи, як карета Селії остаточно зникає за важкими дубовими воротами гаю.
— Передай королю, що я приймаю його пропозицію, — суворо мовив Хенн, міцніше стискаючи ціпок. — Лілія вирушить до столиці.