Розділ 7 "Північний троль та Південна качка ". Сторінка 75

Важка звістка громом прогриміла палацовими коридорами. Двері покоїв з гучним гуркотом розчинилися, і всередину вбіг король Макто. Проте було вже запізно: на ліжку лежало нерухоме, бліде тіло Шанелли.

Зламаний раптовим горем, монарх упав на коліна поруч із Заріфою. Спираючись чолом про край ліжка, він гірко й розпачливо заридав, не соромлячись власних сліз:

— Чому?! За що боги такі несправедливі до мене?! — кричав він, стискаючи холодне покривало. — Я віддав усе заради цієї корони, а вони забирають у мене найдорожче!

Проте державні справи не чекали навіть поваленого горем короля. Зібравши залишки волі, Макто підвівся й важкою ходою попрямував до Тронної зали, де на нього вже чекали васали та радники. Поруч постійно крокував Баста Сефтті, який тихим, спокійним голосом намагався підтримати брата й нагадати, що столиця потребує твердої руки.

Тим часом у Тріфоресті Селія, яка ще й гадки не мала про смерть матері, вже стояла біля карети, готова вирушити в дорогу. Аж раптом її зупинив лорд Хенн Вудкос. Старий, попри біль від втрати сина, вийшов у двір із поваги до колишньої невістки.

— Зачекай, принцесо, — тихо мовив Хенн, опираючись на ціпок. — Не поспішай повертатися до столиці порожньоруч. Залишайся ще на декілька днів. На знак поваги до нашого союзу та пам'яті про Ейчелла, я віддаю тобі замок і землі мого васала, який нещодавно загинув, не залишивши спадкоємців.

Очі Селії спалахнули. Отримати власну фортецю та підданих без жодного супротиву було неймовірним дарунком. Вона гордо випростала спину, розправила смарагдові прикраси на жовтій сукні й велично відповіла:

— Я приймаю твою пропозицію, лорде Хенн. Тріфорест зачекає ще трохи.