Ейліс підбіг до вікна, важко дихаючи від люті та раптового шоку. Нахилившись у проріз, він побачив унизу, на гострих кам'яних виступах замкового подвір'я, нерухоме тіло своєї дружини, довкола якого поволі розливалася темна пляма. Вітер останній раз хитнув чорну хустку, що впала поруч. Обличчя лорда спотворилося, але не від жалю, а від огиди до можливого скандалу. Не мовивши жодного слова, він із силою зачинив важкі дерев'яні віконниці, замикаючи таємницю цієї смерті в стінах Колдстоуна.
У Тріфоресті життя продовжувалося зовсім в іншому ритмі. Селія остаточно скинула з себе жалобу й повернулася до звичних, яскравих барв. Вона знову одягла вишукану жовту сукню, а шию та зап'ястя прикрасила смарагдовими коштовностями, чий глибокий зелений колір нагадував їй про рідний дім і столицю. Принцеса активно готувалася до від'їзду.
У кімнаті панував легкий безлад. Служниця Марша Трівент дбайливо складала важкі сукні та скриньки у придорожні скрині.
— Ваша високосте... — тихо обізвалася Марша, не підводячи очей від шовкового плаща. — Ви дійсно впевнені, що хочете саме зараз повертатися до столиці? Від похорону вашого чоловіка минуло зовсім трохи часу, а там... там усе ще може бути неспокійно.
— Я впевнена, Маршо, — відрізала Селія, милуючись у дзеркалі тим, як сяють зелені камені на її грудях. — Мій дім там. Я надто довго просиділа в цьому сирому склепі, і час повертати те, що належить мені.
У той самий час у столиці панував справжній хаос. Аннета Трівент, недосвідчена та неуважна служниця, припускається фатальної помилки: доглядаючи за королевою Шанеллою та іншою шляхетною пані, вона випадково переплутала цілющі відвари й трави.
Вже за кілька годин королеві стало жахливо зле. Шанеллу охопила люта, нищівна гарячка — її тіло палало, а температура піднялася далеко за 45 градусів. Вона марила, кидаючись на ліжку в холодній лихоманці. Перелякані лікарі та септи одразу ж ізолювали кімнату, а маленького Сільва, аби захистити від можливої зарази чи недуги, негайно забрали няньки й перевели в найвіддаленіші покої замку.