Розділ 7 "Північний троль та Південна качка ". Сторінка 71

Страшний сон Шерлісти справдився вже наступного дня. Наляканий слуга, боячись катувань Ейліса, зрадив її й передав запечатаний сувій прямо в руки господарю. Прочитавши розпачливий лист дружини до Заріфи, лорд Колдстоуна впав у справжню, безумну ярість.

Тим часом у покоях панувала тривожна напівтемрява. Зламана, перелякана Шерліста сиділа на краю ліжка, щільно загорнувшись у чорну хустку, й тихо розмовляла зі старою, вірною служницею, яка обережно прикладала до її набряклої щоки холодну тканину.

— Пані моя, вам треба триматися... — пошепки благала стара, з остеріганням розглядаючи нові синці. — Оговтайтеся, благаю, бо він знищить вас остаточно...

— Я більше не можу, — тихо, майже безживно відповідала Шерліста, ковтаючи сльози. — Я сама заманила себе в цю пастку. Заріфа була права, а я...

Вони не встигли договорити. Важкі дубові двері з гучним тріском вилетіли від удару ноги. До кімнати ввірвався Ейліс — його обличчя було багровим від гніву, а в очах палала дика, смертоносна лють. У руках він міцно стискав той самий зібганий лист.

— Скарга Заріфі?! Зрадниця! Зміїне поріддя! — заричав він, одним ривком відкинувши стару служницю вбік так, що та важко вдарилася об стіну.

Не давши Шерлісті навіть підвестися, Ейліс підскочив до неї, грубо вхопив за підборіддя й з силою притиснув лезо гострого, холодного ножа до її змученої шиї. Метал боляче врізався в шкіру.

— Ти думала, що зможеш зганьбити моє ім'я перед столицею?! Ти назавжди належиш мені й помреш у цих стінах! — вирипів він їй просто в обличчя.

Страх за власне життя миттєво змінився диким, відчайдушним інстинктом самозбереження. Шерліста закричала й, ігноруючи біль, із-за всіх сил вчепилася тремтячими руками в зап'ястя чоловіка, намагаючись відштовхнути його руку з ножем геть від свого горла.