Розділ 7 "Північний троль та Південна качка ". Сторінка 70

Кожен наступний день у Колдстоуні перетворювався для Шерлісти на суцільне жахіття. Жорстокість Ейліса не мала меж — будь-який дрібний привід чи просто поганий настрій лорда закінчувалися новими синцями й катуваннями. Дівчина була змушена повністю змінити свій гардероб: тепер вона носила лише важкі, глухі сукні з високими комірами, що повністю закривали тіло від шиї до п'ят, ховаючи під шарами тканини криваві підтьоки та темно-фіолетові синці. Вона почала постійно покривати голову щільною хусткою, аби приховати вирвані пасма волосся й шрами на голові.

Перелякані служниці, які боялися люті свого господаря не менше за леді, лише мовчки плакали, коли обмивали її рани. Вони приносили трави й мазі, але не могли зробити нічого навіть із її колись вродливим обличчям — набряки, розсічена губа та згаслий, переляканий погляд спотворили її риси. Шерліста більше зовсім не виглядала як велична дружина володаря замку. Вона перетворилася на тінь самої себе — зламану, залякану бранку Колдстоуна.

Пізно вночі, коли замок занурився в тишу, а п'яний Ейліс заснув у своїх покоях, Шерліста тремтячими пальцями дістала схований шматок пергаменту та перо. Вона сиділа біля згасаючого каміна, здригаючись від кожного шореху за дверима, а сльози, падаючи з її синців під очима, розмивали чорнила на папері.

Вона почала писати листа Заріфі:

«Моя люба Заріфо... Я була дурною й сліпою. Ти попереджала мене, благала не робити цього кроку, але я не слухала. Я гадала, що знайду тут захист і спокій, а знайшла лише пекло. Пробач мені за кожне слово, за мою гординю й за те, що покинула вас у столиці. Ейліс — чудовисько. Він катує мене щодня, від моєї краси й гідності не лишилося й сліду. Я благаю тебе про вибачення, Заріфо... Якби я тільки могла повернути час назад і залишитися з вами. Не вір жодному слову про безпеку Колдстоуна. Якщо ти ще зберегла бодай краплю любові до мене — пробач своїй безрозсудній сестрі...»

Згорнувши лист, Шерліста запечатала його й вибігла до вірного слуги, аби той потайки відправив сувій до столиці, молячись у душі, щоб Заріфа отримала її останній розпачливий заклик про допомогу.