Минули дні, і похмурий, холодний Колдстоун остаточно скинув свою маску. Суворий лорд Ейліс, чий гнів досі отруювали старі образи та прихована лють, нарешті показав свою справжню, жорстоку натуру.
Усе почалося через дрібницю. Ейліс важко ввірвався до покоїв дружини лише через те, що Шерліста не з'явилася зранку в Головній залі. Його обличчя було спотворене тваринною люттю, а в очах палала безумна жорстокість.
— Ти забула, хто ти тут така?! — гримнув він, змахуючи важкою рукою й завдаючи дівчині першого нищівного удару в обличчя.
Збита з ніг, Шерліста впала на холодну підлогу. Сполотніла від жаху, вона спробувала відповзти до дверей, аби вискочити в коридор і врятуватися. Проте Ейліс не дав їй жодного шансу. Наздогнавши дівчину біля самого порогу, він із силою вхопив її за довге русяве волосся й ривком шарпнув назад.
Дівчина дико закричала від пекучого болю — в руках лорда залишився цілий клок її пасом, вирваний з корінням.
— Ти будеш коритися мені, як і всі в цьому замку! — вирипів Ейліс, безжально тягнучи її по кам'яній плитці.
Шерліста намагалася закрити обличчя й голову руками, але чоловік продовжував люто бити її ногами та кулаками, не зважаючи на її благання й сльози. Похмурі стіни Колдстоуна мовчки поглинали дівочий крик, а лорд Сеулл лише сильніше розпалювався від власної безкараності, перетворюючи життя своєї нової дружини на суцільне пекло.