Розділ 6 "Левиця та вогонь". Сторінка 66

Раптовий спалах темної, неконтрольованої люті остаточно затьмарив розум Селії. Холодний розрахунок поступився місцем жадобі свободи.

Дівчина схопила важку, пухову подушку, що лежала поруч на кріслі. Не вагаючись ні секунди, вона з силою накрила нею обличчя Ейчелла. Вона застрибнула на ліжко, сівши верхи на чоловіка, й усією вагою свого тіла натиснула донизу. Ейчелл відчайдушно, але безсило сіпнувся, його пальці блідо вчепилися в покривало, намагаючись знайти опору, а під важким тиском і дикими судомами зношені дерев'яні дошки ліжка з гучним тріском розламалися навпіл.

Селія тримала подушку з дикою, майже нелюдською силою, поки останній хрип не вирвався з його грудей, а тіло остаточно не зм'якло.

Повільно підвівшись, вона зняла подушку. Обличчя Ейчелла посиніло й застигло в безпорадному, майже невинному виразі спокою — лихоманка й біль назавжди покинули його. Селія акуратно поклала подушку під його голову, поправила сукню та лисяче хутро й із глибокою, пекучою насолодою ще раз глянула на мертве тіло чоловіка. Вона була вільна.

Зробивши глибокий вдих і миттєво повернувши на обличчя вираз паніки й розпачу, Селія вискочила в коридор і на весь замок закричала:

— Лікарі! Негайно сюди! Йому зле!

За лічені хвилини до покоїв увірвалися перелякані лікарі, але, лише поглянувши на нерухоме, синє обличчя та зламане ліжко, вони лише безпорадно опустили руки — порятунок був неможливий.

Слідом за ними в кімнату вбіг лорд Хенн Вудкос. Побачивши мертвого сина, старий важко впав на коліна біля розтрощеного ліжка. Спираючись на ціпок, він важко й гірко заридав, обіймаючи холодне тіло Ейчелла й оплакуючи останні сподівання свого роду.