У високій, сонячній залі родового замку Хаймів панував відносний спокій. Дора сиділа у різьбленому кріслі поруч із масивним троном свого чоловіка. Вона знову була вагітна — її живіт уже помітно округлився під вишуканою, легкою сукнею світло-блакитного кольору, а важка, темна коса м'яко перекинулася через плече.
Дівчина повільно поправляла складки вбрання, стиха обговорюючи з лордом Кусчем останні новини зі столиці.
— Коронація маленького хлопчика — це помилка, — спокійно, але переконливо мовила Дора, дивлячись чоловікові в очі. — Селія — старша донька, вона мала справжнє право на престол. Я завжди підтримувала її й вважаю, що корона мусила дістатися їй.
Старий лорд Кусч Хайм, поволі погладжуючи свою сиву бороду, похмуро кивнув у відповідь. В його очах читалася глибока образа та розчарування.
— Ти права, моя леді, — важко мовив він, спираючись на підлокітник. — Король Макто надто швидко забув, хто підтримував його в найважчі часи та забезпечував порядок у царстві. Він проняв вірність старого друга на нові забаганки, оточивши себе Бастою та новими фаворитами. Призначити нового Десницю й навіть не спитати моєї ради... Макто зробив свій вибір, і цей вибір ще відгукнеться йому.