Розділ 5 "Левиця Тріфоресту". Сторінка 60

Зірвавшись із місця, Селія з усієї сили жбурнула важкі дубові двері — гучний гуркіт відбився луною від сирих замкових стін. Вона швидким, майже нетямним кроком помчала похмурим коридором Тріфоресту, ковтаючи підступаючі сльози приниження й люті.

— Божевільна! Абсолютно божевільна! — обурено вигукнув лорд Хенн їй навздогін, міцніше стискаючи свій ціпок. Він повернувся до ліжка й подивився на сина: — Ти бачив це, Ейчелле?

Проте змарнілому Ейчеллу було вже геть байдуже до дружини, її гніву чи змарнованих надій. Він лише важко, змучено заплющив очі, поринаючи в лихоманковий сон серед смороду власної хвороби.

Добігши до віддаленого прольоту вежі, Селія без сил опустилася на широке кам'яне підвіконня. Сховавши обличчя в долонях, принцеса гірко й розпачливо заридала — усі образи, зрада батька, позбавлення прав на престол і гидке життя в сирому замку вирвалися назовні. Перелякані служниці, які прибігли слідом, оточили її, подаючи хустки й даремно намагаючись заспокоїти свою пані тихим, співчутливим шепотом.

Тим часом у столиці панувала розкіш і безтурботність: гриміла музика, п’яні васали підносили кубки за маленького принца, святкуючи його коронацію.

Але в напівтемряві королівських покоїв панувала геть інша атмосфера. Заріфа й Шерліста зчепилися в жорстокій, сухій сварці.

— Сільв — лише немовля! Хлопчик, який навіть говорити толком не вміє! — гаряче вигукувала Шерліста, міряючи кімнату кроками. — Селія — старша донька, вона мала отримати корону! Це свавілля й зрада!

— Затули рот, Шерлісто, поки нас обох не кинули до підвалу! — відрізала Заріфа, поправляючи важку накидку. — Король зробив свій вибір, і закон на його боці. Я не збираюся брати участь у твоєму безумстві й чекати, поки ця родинна гниль поглине й нас!

Не бажаючи більше слухати заперечень сестри, Шерліста гордо розвернулася, зібрала своїх людей і того ж вечора назавжди покинула столицю, залишивши брудну королівську родину наодинці з їхньою гризнею за владу.