Мідна Королева
Розділ 5 "Левиця Тріфоресту". Сторінка 58
Минуло два тижні відтоді, як вони виїхали зі столиці. Вже цілий тиждень Селія була змушена жити в прохолодному, похмурому Тріфоресті. Її оселили в тісній, сирій кімнаті, де важкі, кудлаті дубові гілки майже повністю закривали вікно, перекриваючи й без того бліде весняне світло. Довкола вешталися купа чужих, неприємних їй людей — васали Вудкосів, слуги та місцева шляхта, чиї погляди та шепотіння викликали в принцеси лише роздратування й огиду.
У головних покоях замку панувала задушлива напівтемрява. На широкому ліжку під важким покривалом лежав виснажений Ейчелл, чиє дихання ставало дедалі важчим, а сморід від гниючої ноги в цих замкнених стінах здавався ще стерпнішим.
Біля ліжка стояв лорд Хенн Вудкос. Спершись на свій ціпок, старий тихо й похмуро розмовляв із хворим сином, нахилившись до самого його обличчя:
— Ти мусиш триматися, Ейчелле... Тріфорест — це твоя земля, вона має дати тобі сили. Ти повинен залишити після себе спадкоємця, чуєш мене?
Селія мовчки стояла по інший бік ліжка, склавши руки на талії. Вона не виривала жодного слова з їхньої розмови, лише крижаним, повним байдужості й прихованої ненависті поглядом дивилася на чоловіка. Його безпорадно заплющені очі, змарніле обличчя та ця нескінченна хвороба викликали в ній лише бажання якнайшвидше опинитися якнайдалі від цього похмурого дубового замку.
#1404 в Фентезі
Відредаговано: 31.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
