Очі Селії бігали рядками, виводячи знайомий, колись такий рідний почерк. Лист надійшов із родового замку Хаймів — від Дори. Подруга писала, що нещодавно народила двох хлопчиків-близнят, і, попри всю колишню образу, вирішила поділитися цією новиною з принцесою.
Кожне слово пергаменту пекло Селію, мов розпечене залізо. Дора вже тримала на руках своїх синів, тоді як сама принцеса за цілий рік навіть жодного разу не спала зі своїм хворим чоловіком — гниюча нога Ейчелла та його байдужість остаточно вбили будь-яку близькість між ними.
Гнів, сором і гірка заздрість охопили дівчину. Зриваючись на важке дихання, Селія люто розірвала лист Дори на дрібні шматочки, підійшла до каміна й кинула уламки пергаменту в палаючий вогонь. Вона мовчки спостерігала, як полум'я поглинає слова про чуже щастя.
Аннета Трівент, яка уважно стежила за кожним рухом і виразом обличчя принцеси, лише передплиснула губи. Оцінивши обстановку та зрозумівши реакцію Селії, вона мовчки та непомітно вислизнула з покоїв і попрямувала прямісінько до королеви Шанелли, аби негайно донести їй про все, що тільки-но побачила.