Розділ 3 "Жовтий дуб і Північна зоря". Сторінка 45

Макто підвівся зі свого центрального місця, піднімаючи масивний золотий кубок, ущерть наповнений вином. Його гучний, владний голос перекрив шум Тронної зали:

— За міцний союз! За багатство й непохитність нашого царства, закріплені цим величним днем!

Зала вибухнула радісними вигуками, брязкотом кубків та гучними аплодисментами васалів.

Коли шум трохи вщух, зі свого місця повільно піднялася бліда й поважна королева Шанелла. Вона подивилася на присутніх суворим, сумним поглядом і мовила свій тост — тихий, але повний прихованої гіркоти та застереження. Проте після її слів у залі запанувала тиша: жоден із присутніх шляхтичів не наважився підтримати королеву, і жодна долоня не сплеснула в аплодисментах.

Тим часом старий лорд Кусч Хайм із по-власницькою посмішкою нахилився до Дори й припав губами до її щічки. Молода дружина навіть не ворухнулася, проте її очі не відривалися від Селії — у цьому погляді палала пекуча образа та німий докір.

Селія ж сиділа пригнічена, майже не помічаючи гамору довкола. Вона повільно перебирала в руках свою жовту весільну фату, м'яко проводячи пальцями по золотому шитву у формі дубового листя. Принцеса тихо сповідалася власній душі, гірко думаючи про те, що колись на це листя обов'язково впаде холодний північний сніг, який вона так і не побачила.

А за сотні миль на північ, у похмурому й засніженому цитаделі одного з васалів, панувала геть інша атмосфера. Лорд Ейліс Сеулл сидів за важким дубовим столом на військовій раді серед своїх суворих васалів. Вогонь у каміні тьмяно освітлював його розгніване обличчя та шрами.

— Король Мідного Каменю та його донька зрадили Північ! — карбував кожне слово Ейліс, важко вдаряючи кулаком по столу. — Вони проняли багатства Вудкосів за нашу вірність і наші мечі!

Північні лорди похмуро гомоніли, вимагаючи помсти та справедливості, проте після довгих і гарячих суперечок жодного остаточного рішення прийнято не було — Північ збирала сили, очікуючи зручного моменту.