Розділ 3 "Жовтий дуб і Північна зоря". Сторінка 42

Король Макто величним кроком ступив уперед, узявши доньку за праву руку, а Дору — за ліву. Володар поважно вів обох дівчат білосніжною доріжкою через усю залу.

У цей момент яскраві промені ранкового сонця пробилися крізь високі вітражні вікна й залили все приміщення теплим світлом. У цьому сяйві очі Селії спалахнули неймовірним, глибоким мідним кольором, а її світло-руде волосся, заплетeнe у високі коси, заграло золотими та бронзовими відблисками.

Присутня шляхта вибухнула гучними оплесками та схвальними вигуками. Зала буквально здригалася від вигуків про те, що цей союз стане найміцнішим за всі часи й принесе королівству процвітання.

Макто підвів дівчат до вівтаря. Селія та Дора зупинилися поруч зі своїми нареченими, покірно опустивши очі й чекаючи на головний момент, усе ще не бачачи облич чоловіків крізь щільну тканину фати та накидки.

Лише королева Шанелла сиділа на своєму стільці із важким, незадоволеним виразом обличчя. Вона похмуро й мовчки спостерігала за цією церемонією, відчуваючи, яка фатальна помилка та обман ховаються за цим святом.

Тим часом у темряві та вогкості підземелля Ейліс Сеулл намацав на кам'яній стіні старовинний факел. Викресавши іскру, він підпалив смолоскип і рушив глухими коридорами, де колись відпочивали древні дракони.

Із пітьми йому назустріч раптово вийшов Хенн Вудкос. Старий лорд, спираючись на ціпок, похмуро глянув на північного володаря й отруйно прошепотів:

— Не шукай її, Сеулле. Вона зрадила тебе. Принцеса добровільно обрала багатство Півдня та мого сина.

Ейліс застиг. Його серце стиснулося від пекучого болю, і він, засліплений гордістю та образою, беззастережно повірив у цю брехню.

Скориставшись моментальною слабкістю лорда, Хенн за зовсім малі гроші влаштував йому таємну втечу із замку, допомагаючи Ейлісу негайно від'їхати геть — назад до свого холодного й суворого Колдстоуну.