Розділ 3 "Жовтий дуб і Північна зоря". Сторінка 39

— Я щойно викинув його тіло у вікно, — стиха мовив Ендрю, витираючи спітніле чоло й зачиняючи важку віконницю. — Надворі стемніло, тож до ранку його в кущах точно ніхто не знайде. Сподіваюся, ваше весілля, ваша високосте, мине без нових подій.

Потім рудий шляхтич обернувся до Дори й з теплою посмішкою додав:

— До речі, Доро... Я чував при дворі, що й на тебе незабаром чекає весілля.

Серце дівчини забилося від щастя. Впевнена, що йдеться про її коханого Ейчелла, вона миттєво забула про біль від ран і з надією в очах вигукнула:

— Ваша високосте! Ви щось знаєте про сукні? Нам уже приготували вбрання?

— Напевно, вже мали приготувати, — відповіла Селія, стримуючи хвилювання й оглядаючи закривавлену підлогу. — Але спочатку нам треба негайно прибрати все це. Витерти кров і злити воду з ванної, поки ніхто не зайшов.

Прибирання втрьох зайняло цілу годину. Вони відмили мармурові плити, злили червону воду й привели кімнату до ладу. Ендрю непомітно прослизнув геть, залишивши дівчат чекати.

У цей момент важкі двері покоїв прочинилися, і всередину поважно зайшла Аннета Трівент. У руках вона обережно тримала два розкішні весільні вбрання.

Перша сукня — для принцеси — була чистого білого кольору, з м’яким білосніжним хутром навколо шиї та витонченим гаптуванням із смарагдово-зелених ниток, що звивалося по корсету. Друга сукня — для Дори — вражала ніжністю: світло-блакитна, з відкритими витонченими плечима та пишним, переливчастим подолом.